опір повітропроводів

Опір повітропроводів – це сума втрат тиску, які виникають при русі повітря по вентиляційних каналах, шахтних виробках і повітропроводах. У шахтних і промислових вентиляційних системах саме аеродинамічний опір мережі визначає необхідний тиск вентиляторів, їхню потужність і рівень енерговитрат. Чим більший опір, тим більше тиску повинен створювати вентилятор, що призводить до підвищення споживання електроенергії та навантаження на обладнання.

Опір повітропроводів складається з втрат на тертя в стінках каналів і місцевих втрат у зонах поворотів, розгалужень, звужень, розширень і на арматурі. На величину опору впливають довжина повітропроводів, їхній діаметр, шорсткість внутрішньої поверхні, форма перерізу, швидкість потоку та густина повітря. У шахтних виробках додаткову роль відіграє стан кріплення, наявність нерівностей і звужень перерізу, відкладень пилу та гірничих порід.

Під час проєктування вентиляційної системи розрахунок опору повітропроводів виконують для кожної гілки мережі, після чого визначають сумарний опір і робочу точку вентилятора. Для зниження опору рекомендується збільшувати діаметри повітропроводів, уникати різких поворотів і звужень, застосовувати плавні переходи, підбирати внутрішні покриття з низькою шорсткістю. У довгих шахтних виробках використовують обтічні профілі перемичок і дверей, забезпечують належну чистоту й відсутність завалів, щоб не допускати раптового збільшення опору.

Регулярний контроль опору повітропроводів у експлуатованих системах має важливе значення для підтримання проєктних параметрів вентиляції. Вимірювання тиску й швидкості повітря в контрольних точках дозволяють виявляти ділянки з підвищеними втратами, які потребують очищення, ремонту або модернізації. Зменшення аеродинамічного опору безпосередньо знижує навантаження на вентилятори, продовжує строк їхньої служби та зменшує витрати на електроенергію, що є суттєвим чинником для гірничих і промислових підприємств.