вентилятор підвищення тиску в повітропроводах

Вентилятор підвищення тиску в повітропроводах встановлюється в тих ділянках вентиляційної мережі, де опір повітропроводів, арматури й газоочисних апаратів призводить до надмірного падіння тиску. Така ситуація типова для шахтних вентиляційних систем, довгих тунельних повітропроводів, багатоступеневих систем пиловидалення й газоочищення. Основне завдання вентилятора підвищення тиску – підтримати потрібну витрату повітря або газу в кінцевих ділянках мережі, забезпечуючи стабільну роботу технологічного обладнання та безпечні умови для персоналу.

Конструктивно вентилятор підвищення тиску в повітропроводах може бути відцентровим або осьовим, залежно від необхідного напору, витрати та геометрії мережі. Його розміщують у вже існуючій системі, часто між окремими ступенями пиловловлювачів, на довгих горизонтальних ділянках або перед особливо критичними споживачами повітря. Корпус вентилятора проєктують для зручного приєднання до круглих або прямокутних повітропроводів, а кріплення розраховують на вібраційні навантаження під час довготривалої роботи.

У шахтній вентиляції такі вентилятори застосовують для підтримання розрахункових витрат повітря в віддалених виробках, вентиляційних штреках і бічних відгалуженнях, де опір мережі значний. На промислових підприємствах вентилятор підвищення тиску в повітропроводах встановлюють у системах загальнообмінної вентиляції великих цехів, у комплексах пиловидалення, в мережах подачі повітря до печей або сушильних агрегатів. Правильний підбір місця встановлення та параметрів такого вентилятора дозволяє зменшити навантаження на головні агрегати й рівномірно розподілити тиск по мережі.

Експлуатація вентилятора підвищення тиску в повітропроводах вимагає узгодження його роботи з іншими вентиляторами системи, щоб уникнути небажаних перетоків повітря й нестійких режимів. Потрібно регулярно контролювати вібрацію, температуру підшипників, стан кріплень і герметичність приєднувальних фланців. Важливо також періодично перевіряти фактичні значення тиску й витрати повітря до й після вентилятора, коригуючи режими за допомогою регулювання частоти обертання або заслінок. Такий підхід забезпечує стабільну роботу всієї вентиляційної мережі та підвищує її енергоефективність.